Історія села Інгулка

18.05.2016 16:19

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ                        

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОН

ІНГУЛЬСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА     

Інгулка – село, центр сільської ради,  розташоване на правому березі річки Інгулу, за 30 км на південний захід від районного центру і за 9 км від залізничної станції Лоцкине на  лінії Миколаїв – Харків. Сільській раді також підпорядковане село Степанівна.

Центральний в’їзд до села Інгулка.

 Сучасне село утворилось 1945 року , коли в один населений пункт об’єдналися два села – Інгулка та Богданівна.

         Обидва вони мають давню історію Ше з середини ХУІІІ ст.. козаки із поселення Балацького тут полювали, випасали коней та займалися рибальством. Наприкінці ХУІІІ ст. на землях , де розташувалась Інгулка , російський уряд дозволив оселитися болгарам, що тікали від турецького іга. Серед перших поселенців Інгулки були і українці. Поселення спочатку називалось Малою, або Інгульської Болгаркою. В 1811 році тут жило 39 сімей(206 чоловік). З 1819 року, коли болгари переселились на інші землі, царський уряд почав переселяти сюди державних селян із Золотоніського повіту полтавської губернії. За поселенням закріпилася назва Інгулка від річки Інгул, поблизу якої воно розташоване.

         В ції же місцевості трохи раніше Інгулки виникло інше невелике поселення, яке в рукописних  документах зустрічається під подвійною назвою Хрінове і Богданівна. В травні 1788 року під час російсько-турецької війни проїздом тут побував  командуючий Бузьким єгерським корпусом М.І.Кутузов. В його рапорті згадується село Хрінове, а на карті розташування військ воно позначене як Боганове, що напевне є перекрученим найменуванням Богданівки. Поміщики мали тут 3900 десятин землі, 1909 року в Богданівні налічувалось 20 дворів з 52 кріпаками чоловічої статі і 38 жіночої.

         З часом населення обох сіл зростало.протягом 1840-1941 рр в Інгулку переселено багато селян з Подільської, Київської та ін. губерній, повз село

проходив старий чумацький шлях у Крим.Інгулка входила до складу Гур’євської, а пізніше –Балацківської  волості Херсонського повіту Херсонської губернії.

1857 року переселенців переведено до стану державних селян . Інгулка ввійшла до складу 6-ї волості 3-ї округи Херсонського південного поселення. В 1859 році тут налічувалось 147 дворів і 1085 мешканців.Село Богданівна в 1858 році мало 223 чоловіки населення.

         З 1915 року Інгулка стала центром волості. Тут двічі на рік відбувалися ярмарки, раз на тиждень – базари, торгували три шинки.

Після проголошення Радянської влади на Миколаївщиі в січні 1918 року в Інгулці обрано волосну раду, до якої увійшли Д.Т.Цуркан(голова), Х.С.Поливченко, І.С. Задирака та інші. Обрану в Інгулці Раду селянських депутатів очолив М.І. Литвиненко, а Раду селянських депутатів Богданівки – Д.Т.Цуркан

         12 лютого 1920 року створено Інгульська сільську раду, а 23 лютого – вол ревком, який поширював свою владу і на Богданівну, при вол ревкомі було організовано перший партосередок. 27 березня 1920 року в Інгулці відбулися загальні збори, на яких обрано постійний орган влади – Раду ( голова – І.І.Топчій), того ж дя  відбулися вибори і в Богданівні, де головою обрано І.К. Павленко. Ревкоми передали свої повноваження обраним Радам. Того ж місяця організовано Інгульській волосний комнезам, який вивів із складу земельних комісій куркулів, контролювали розподіл і використання земельного фонду.

         Восени 1920 року під час наступу врангелівських військ у волості активізувалися куркульські банди. У зв’язку з цим було створено Інгульській

 вол ревком. Вол ревком приступив до здійснення декретів Радянської влади на селі- у багатіїв відбирали олійницю, крамницю, паровий млин, розділили поміщицьку та надлишки куркульської землі. Ревкомовці спільно з активістами села забезпечували виконання продрозверстки, організовували  збір продуктів для голодуючих. Перехід до мирного будівництва відбувався в умовах боротьби з куркульством. Велику  допомогу бідноті у розв’язанні земельного питання подали комітети незаможніх селян.

         Після  закінчення громадянської війни населення відчувало її тяжкі наслідки – не вистачало хліба, солі, мила, сірників, взуття та одягу. Після неврожаю 1921 року почався голод. Знову підняло голову куркульство. Від рук бандитів загинули незаможники Ф.М.Бесараб, Я.Л.Глаголь, старший міліціонер Ковальов, продагент Голованів. З бандами було покінчено  на початку 1922 року.

         1924 року в Інгулці сформувався сільський партосередок, секретарем якого обрали селянина –активіста  Г.Ф.Білоуса.

         Долаючи труднощі село  почало свою відбудову На прохання активістів  повітовий земвідділ посилав в Інгулку агрономів.У вересні 1920 року почали працювати прокатна станція, а при ній майстерня для ременту сільськогосподарських машин та інвентаря. Через 2 роки створено сільськогосподарське кредитне товариство, яке подавало значну допомогу селянству. 6 серпня 1922 року загальні збори незаможних селян Богданівки ухвалили організувати першу артіль „Своя праця”, до якої спочатку вступили 9 бідняцьких господарств з 26 працездатними.

         1922 року ще створюється артілі і ТСОЗи – „Плуг”, ім. Шевченка, „Серп”, а в Богданівні – ім. Ілліча, „Схід”.

         У листопаді 1929 року кілька артілей та ТСОЗів Інгулки (всього 295 господарст) об’єдналися в один колгосп „Інгул”, головою якого обрали робітника Чорноморського заводу А.І.Благодатного.  Було 8450 га орної землі, в його склад входило 510 дворів.Господарства Інгулки І Богданівки одержали 2 трактори. Проте через помилки в проведенні колективізації – адмініструванні , поспішність, порушення принципу добровільності багато сімей вийшли із колгоспу весною 1930 року. Наприкінці 1930 року колгосп „Інгул” об’єднав 75 процентів селянських господарств і був розукрупнений на три. В Богданівні у цей час організовано артіль ім.. Горького. Велику роль у технічному переозброєнні  місцевих колгоспів відіграла Інгульська МТС , створена 1936 року. Перед війною її машинний парк налічував 75 тракторів, 27 зернових комбайнів тощо. На початку 1936 року  в трьох інгульських колгоспах працювало 1290 чоловік, за господарством було закріплено  понад 6700 га землі , вони мали360 коней  автомашину 16 сівалок,38 жаток,28 віялок Колгоспні лани обробляли 10 тракторів та 8 комбайнів Інгульської МТС. Багато років очолював МТС двадцятипятитисячник Ніколаїдзе Дмитро Орестидович, якого призначив обком партії.

         15 липня 1941 року фашисти увірвалися в село. Понад 500 жителів села  Інгулка та Богданівна  в перші дні війни пішли захищати   свою Батьківщину.. Понад 250 юнаків і дівчат фашисти відправили на каторжні роботи до Німеччини..

У 1941 році було 779 сімей  із загальною кількістю населення4871 чоловік.

         За відмову  виїхати разом з відступаючими військами фашисти розстріляли 32 жителі село Інгулка.14 березня  1944 року частини 6-ої армії визволили село від гітлерівців.. 925 жителів села Інгулка і Богданівна билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, з них близько 240 загинули. Ще ішла війна , а люди приступили до відбудови  зруйнованого ворогом господарства. Цю роботу очолила відновлена наприкінці березня 1944 року сільська рада.

Головою сільської ради  в ті роки працював комуніст Д.А Тимошевський. В артілях обох сіл  не лишилось жодної машини, бракувало робочого тягла, а працездатність населення зменшилась наполовину Орати доводилось  коровами, а сіяти вручну. Молотити зерно доводилось вручну вдень і вночі. 1944 року почала працювати МТС.

          Після закінчення Великої Вітчизняної війни  прискорилась відбудова  зруйнованого господарства.

1950 року колгосп „Кагановича”, „Постишева”, ім..Петровського об’єднались в колгосп „Андрєєва”, а ім..Калініна, ім.. Горького – в колгосп ім..Калініна.

1956 р. когоспи ім..Калініна та ім..Андрєєва об’єдналися в одне господарство

„Ленінський шлях”. 

                                                           Контора

Головою колгоспу ім..Калініна працював Болдусів Онисій Павлович. На загальних зборах його було обрано головою колгоспу „Ленінський шлях”.

1958 року артілі Богданівки приєднались в одне велике багатогалузеве господарство „Ленінський шлях”. В цьому ж році в зв’язку з реорганізацією МТС колгосп придбав 37 тракторів,26 зернових та  інших комбайнів, було створено  майстерню по ремонту сільськогосподарської техніки. Успішно розвивалось громадське тваринництво. Протягом 1960-1962 рр побудовано 3 ферми і відгодівельний пункт на 2 тис. голів. Основні виробничі процеси  на фермах механізовано.

         Довгий час працював  в МТС Іван Опанасович Рудий, а після реорганізації  один з небагатьох перейшов працювати в колгосп „Ленінський шлях” завідуючим механічною майстернею. Разом  з колективом механізаторів майстерні він забезпечував вчасний і якісний ремонт колгоспної техніки. Розвиваючи свої творчі думки, І.О.Рудий вніс не одну раціоналізаторську пропозицію щодо удосконалення роботи машин і механізмів За його пропозицією  колектив виготував пристрій для збирання кукурудзи  до комбайна СК-2,6.

         1950-1962 рр на селі побудовано дві великі ферми,  за період з 1951-1953рр споруджено 3 кузні, олійниця і плотня,  в селі було проведено водогін, заасфальтовано центральні вулиці, споруджені будинки для молодих спеціалістів, приміщення ветаптеки.

Довгий час з 1981 року по 2000рік працював головою колгоспу Бондур Володимир Павлович . Він очолив господарство вже маючи великий досвід роботи. За період роботи  було збудовано пекарню для потреб колгоспників та населення, млин , нову олійницю повністю газифіковано  село . 1987-1991 роки повністю заасфальтовані вулиці, заасфальтовано дорогу до Кіровоградського шляху, споруджено більше 100 будинків для жителів села, машинний двір, переобладнано приміщення для музичної школи, збудований господарчий магазин. Стадіон „Надія”. Він був збудований  у 1988 році на кошти КСП” Ленінський шлях” Зараз тут проходять змагання по футболу, відмічають свята  та знаменні дати , народні гуляння. Стадіон розміщений біля школи і школярі займаються на його полі фізичним вихованням.

Контора ТОВ «Богданівський плодорозсадник»

ВАТ „Богданівський плодорозсадник” - це  велике господарство, що розміщене на території села, одне з небагатьох плодорозсадників України. Плодорозсадник вирощує 500 тисяч саджанців на рік. Їх вистачить на  одну тисячу гектарів інтенсивних садів. І це становить одну шосту частину посадочного матеріалу  по всій Україні.

       Господарство має своє ім’я, добру репутацію на Вінниччині, Хмельниччині ,Івано-Франківщині, Тернопільщині та Кіровограді .Персики , сливи та абрикоси користуються великим попитом в Херсонській , Одеській областях та  Криму. В тісній співпраці господарство працює з Уманською аграрною академією, Мелітопольським інститутом зрошуваного садівництва, адже продукція плодорозсадника екологічно чиста.

       Плодорозсадник був заснований у 1906 році Херсонським повітовим земством , на землях подарованих поміщиком Г.І.Кренсфельдом. У 1920 площа плодорозсадника складала  всього 12 десятин орної землі., а вже у 1927-1928 рр площа його збільшилась до 51 га.. Розсадник постачав саджанцями плодових дерев артілі і селянські господарства Інгулки та села Богданівки і сусідніх сіл.

       Понад 39 років керував господарством  розумна людина і мудрий керівник , людина , яка розуміється на своїй справі -Курило Пилип Володимирович. Після прибуття до Інгулки працював головним агрономом у плодорозсаднику , а потім очолив господарство. Любов до садівництва привив йому , ще в дитинстві  батько, який дуже любив свій сад  і  навчив сина головного – знайти себе у житті.

Зараз очолює господарство його син Курило Валерій Пилипович, який продовжує справу батька.

       У 1939 році тут вирощували лише 100 тисяч саджанців плодових культур і 50 тисяч – декоративних.

 В середині 80-тих господарство почало виробляти десь 750 тисяч плодових дерев і 250-300 тисяч декоративних ., в тому числі троянд –від 30 до 50 тисяч.

       Господарство постійно піклується про свої х працівників. З а останні роки створено багато нових робочих місць , працівники  і пенсіонери по пільговим цінам можуть  купити продукцію , яку має плодорозсадник.

       Тримати руку на пульсі часу – неписане правило керівника і спеціалістів господарства. Втілювати новітні технології, вирощувати сорти, що користуються попитом у всьому світі, - закон.

ІНГУЛЬСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІСТ.

              На території села  розташоване  двоповерхове приміщення Інгульської загальноосвітньої школи., де, на даний час ,  навчаються 227 учнів.

Приміщення Інгульської школи

              Перша  церковнопарафіяльна школа , яка була створена в селі в 1860 року  мала жалюгідний вигляд. Необхідних коштів і відповідних приміщень не було , і тому вона була закрита. Згодом через 8 років потому було відкрито школу , де навчалось 70 хлопчиків і 12 дівчаток.. У селі Богданівка відкрилась перша  земська однокласна школа , а згодом у 1910 році в селі Інгулка почала працювати двокласна школа. Більшість  дітей бідняків відвідувало школу лише взимку , бо весною вони ішли в найми.

              1917 року  в селах відкрито дві земські початкові школи, де навчалось 105 учнів та викладало 3 вчителя, в 20-тих роках здійснювалась велика робота  щодо ліквідації неписьменності, в цей період було відкрито школу на 161 учня , відкрита хата-читальня. Вже в лютому-березні 1924 року вчителі та активна молодь взяли на облік всіх неписьменних, організували 12 гуртків та дві школи лікнепу, де навчалось 180 чоловік дорослого населення. Протягом 1925-26 рр курси ліквідації неписьменності  в Інгулці закінчили  80 чоловік

              1922 рік – відкрито дитячий будинок для сиріт.1937 року відкрита загальноосвітня школа на 360 дітей, де працювало 17 вчителів. У передвоєнні роки  в селі було повністю ліквідовано неписьменність серед дорослого населення , працювало дві  школи початкові та одна середня.

              В роки війни школа була перетворена на німецькі склади. Діти не навчались, а лише працювали на німців. Після звільнення села почалась відбудова Школа теж відкрила двері дітям, які навчались, в класах сиділи діти різного віку , але до школи ходили ,щоб закінчити навчання. Із шкільних меблів залишилось лише 2 парти.

              Великий вклад у розвиток школи у післявоєнні роки внесли директори: Макаров Василь Юхимович, Вінців Дмитро Михайлович, Рура Микола Васильович

               Багато років свого життя пропрацював у стінах школи  вчителем , а згодом і директором Кобилінський Іван Адамович. Саме йому належить ініціатива побудови нового приміщення школи в селі Інгулка. Новобудова з’явилась у 1972 році і була здана в експлуатацію.

Сьогодні,  продовжуючи справу батька,Кобилінський Вадим Іванович очолює колектив школи та дбає про її процвітання

ДИТЯЧИЙ САДОК             

Молоде підростаюче покоління відвідує дитячий садок  В селі працює  дитячий садок,  який збудовано в 1968 році на 60 місць, відкрито дві різновікові групи. Ще у 1930 році господарство відкрило дитячий майданчик комбінованого типу , де вихователем працювала О.О.Болдусєва.

Вихователь Гаврилів Л.В. привела

 своїх вихованців до сільської бібліотеки

                                                              Свято у садочку

Дитячий садок відвідує дві різновікові групи – це 60 чоловік. У колективі працює завідувач дитячим садком «Ромашка» Федорченко Л.В., два вихователя , один музичний керівник, два помічника вихователя, праля , кухар та помічник кухаря і прибиральник території дитсадка

СІЛЬСЬКИЙ БУДИНОК КУЛЬТУРИ

Чималий вплив на розвиток культурного життя  сільського населення має Будинок культури. Ще у 1923 році багато уваги приділялось культурній роботі на селі серед населення. В цьому ж році було відкрито  селянський будинок, при ньому працювала бібліотека, драматичний та хоровий , музичний гуртки. Одним з перших його завідувачів був Г.Ф.Білоус.

              1957 –го року було збудовано нове приміщення Будинку культури на 500 місць з кіноустановкою, бібліотекою

та кімнатами відпочинку, тут проводились

лекції , бесіди, доповіді.

У фойє виставка робіт майстринь села.

Сільський вокально-інструментальний ансамбль

СІЛЬСЬКА БІБЛІОТЕКА

Сільська бібліотека – це місце, яке мешканці села відвідують із задоволенням Тут панує приязність і душевний затишок, доброзичливість і взаєморозуміння, можна дати своїй душі спочити.     

                   В 1923 році було відкрито сільбуд в приміщенні якого ,було відведене місце для бібліотеки. Потім бібліотеку було переведено в інше місце, в центрі села  біля сільради. Пізніше там була аптека, а потім – книжковий магазин. Фонд бібліотеки на той час складав не більше 1000 примірників. Завідуючим бібліотеки працював Пухалевич Антолій Іванович (1955-1956рр)

В 1957 році відкрився новий Будинок культури на  500 місць і  бібліотека, площа якої становила 30 кв.м, де працювала завідуючою Полівченко Лариса Харитонівна (1957-1959рр). До цього часу були ще і колгоспні бібліотеки та бібліотека радгоспу „Богданівський”

              Після відкриття нової бібліотеки весь фонд було передано в сільську бібліотеку і він  складає 7800 екземплярів.

              З 1975 року  і по теперішній час  в сільській бібліотеці працювала завідуючою Глушина Галина Василівна, для якої бібліотека була сенсом життя.

              1979 року  в бібліотеку прийшла працювати Петраш Ольга Андріївна , яка , після виходу на пенсію Глушиної Г.В. працює завідуючою,  бібліотекарем працює Кобилінська І.М..

Відвідувачі сільської бібліотеки

                                                                             Голова ветеранської організації            

                                                                                            С.А.Павленко – почесний читач

ІНГУЛЬСЬКА АМБУЛАТОРІЯ  СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

„Той здоровя не знає, хто хворим не буває” – мовить народна мудрість. І справді, рідко хто задумується про своє здоровя доти, доки не відчує , що з ним щось не гаразд. Тоді лише починає шукати лікарів.

       Інгульська дільнична лікарня розташована в самому центрі села , її видно з усіх  точок – це  велика двоповерхова споруда, яка утопає в зелені дерев.

       Щ е у 1924 році  було побудовано першу лікарню на 40 ліжок, де було родильне відділення, поліклініка та амбулаторія, до революції село не мало своєї лікарні. Одними з перших лікарів , які працювали в лікарні були Толіщев П.І та Венітадзе Г.В.

       В роки війни та у повоєнні роки , коли  в квітні 1940 року інгульчани почали відбудову лікарні ,  медичну допомогу надавали населенню медсестри Кирильчук Л.В. та Нартова В.П.

В 1950 році у цій же лікарні було  відкрито хірургічне відділення, зуболікарнянський кабінет та фізіотерапевтичний. Кількість ліжок  у лікарні збільшилось до 85.

         Головними лікарями працювали Буранова О.М. (1946р.), Бубко Г.М.(1956р.), Бахарєв В.П.(1957-1959), Сильчук Е.К. (1959-1963р). Бахарєв Володимир Петрович  працював  у лікарні хірургом , його до цього часу інгульчани пам’ятають , як спеціаліста і чуйну людину.

             1974 року після закінчення  Одеського медицинського інституту   приїхав працювати  молодий спеціаліст – хірург  Давиденко Іван Іванович . Згодом його

       було призначено головним лікарем  Інгульської дільничної лікарні. В 1989 році він разом із колективом  перейшли працювати у новобудову лікарні.Після виходу на пенсію Давиденко І.І. перейшов працювати дільничним лікарем , а на його місце призначили М.М, Прядка.

Зараз Інгульську дільничну лікарню реформовано у амбулаторію сімейної медици  та на базі лікарні працює пункт швидкої допомоги

       Разом  з лікарнею , ще у старому приміщенні поліклініки  було відкрито  і аптеку .  В аптеці працювала   молода дівчина , яка приїхала в село  після закінчення навчання.  Цією дівчиною була  Харчук Валентина Агафонівна. Фармація була справою її життя . Валентина Агафонівна  пропрацювала  в Інгульській аптеці до виходу на пенсію ,  і навіть тоді люди звертались до неї за кваліфікованою порадою.

 В 1958 році  аптеку було перенесено в нове  велике приміщення  на центральній вулиці села.        В 2001 році  в приміщенні лікарні  відкрито приватну аптеку.

В селі у 1971 році відкрили ветеринарну лікарню, куди жителі села звертались за порадою кваліфікованих спеціалістів.

Сільська рада

 Приміщення сільської ради розміщене  на центральній вулиці села . Воно було збудоване  у 1990 році – це велична двоповерхова будівля. В приміщенні сільради  розміщаються відділення зв’язку та філія ощадбанку.

1977 рік. Біля сільської ради споруджено Пагорб Слави , де на плитах  викарбувані імена жителів села, що загинули в роки війни.. На День Перемоги, День Скорботи проходять мітинги , де вшановують загиблих та ветеранів.

Вшанування памяті загиблим. 2014 рік 9 Травня.

                            Свято Іллінський храм.

Назад